Фокерами злорадно хихикнув
Про залицяння Піна говорить вся трупа, а я про ці разговорахузнаю від однієї дівчини, яка була її нерозлучний подругою, - я іногдазахожу до її батьків на чашку чаю. Міс Раунсі каже, що сер Дербі Дубеобхажівает міс Фодерінгей вже давно, з тих пір, як їх полк тут варто; нотут з’явився Пен і відтер його, і баронет так розлютився, що сам мало незроблене їй пропозиції.
До речі кажучи, дуже шкода, що не зробив: ось тогдами б подивилися, за якого вхопилася б міс Фодерінгей. - Так я і думав, - сказав майор. - Ви мені доставили огромноеудовольствіе, містер Фокерами. Шкода, що я не познайомився з вами раніше. - А я не хотів нав’язуватися.
Не питають, так я і мовчу, ну, а есліспросят, чому не сказати. Я чув, ваш слуга під’їжджав до мого лакея, датолько я і сам нічого до ладу не знав, поки міс Фодерінгей і міс Раунсп неповздорілі через страусиних пір’я, ну а вже тут міс Раунсі мені всерассказала. - Та особа, скільки я розумію, звіряла міс Раунсі всі свої таємниці? - Цілком вірно. Міс Раунсі вдвічі розумніші і освічена, а міссФодерінгей хіба що читати вміє.
- Вона вміє і писати, - сказав майор, згадавши, як Пен притиснув руку ккарману. Фокерами злорадно хихикнув. - Письма за неї писала Раунсі, все до одного, а тепер вони посварилися, так вона і не знає, як їй бути далі. У міс Раунсі дуже гарний почерк, а та жах які каракулі виводить, і в кожному слові помилка, якщо Бауза нетпоблізості.
Раунсі їй навіть прописи становила, у Раунсі почерк на диво. - Гадаю, він вам добре знайомий, - лукаво зауважив майор, і в ответФокер знову підморгнув йому. - Мені б дуже в нагоді зразок її почерку, продовжував майор. - Ви, мабуть, могли б мене їм забезпечити? - Це вже було б нечесно, - заперечив Фокерами. - Міс Фодерінгей, можетбить, пише не так вже й погано, тільки ось перший лист вона просила напісатьмісс Раунсі, і так воно й пішло.
Поки вони в сварці, листів більше не буде, вотувідіте. - Сподіваюся, вони ніколи не помиряться, - сказав майор, цього разу вполнеіскренне. - Ви, сер, як світська людина, не можете не розуміти, скольроковим для майбуття мого племінника виявиться задуманий ним крок і скольвеліко наше бажання звільнити його від слова, яким він себе зв’язав.